ПЕЧАТЬ ФЕОФАНО МУЗАЛОН У КОНТЕКСТІ КТИТОРСЬКОЇ
КОМПОЗИЦІЇ КИЄВО-КИРИЛІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ
В історії дослідження київської Кирилівської церкви, заснованої у ХІІ ст., однією із остаточно невирішених проблем є проблема з’ясування імені її засновника. Нами зібрано вже достатньо фактичного матеріалу, що підтверджує фундаторство цієї споруди київським князем Всеволо-дом Ольговичем [Марголіна2001, с. 33–145]. Проте продовження вив-чення цієї таємничої пам’ятки надає нові цікаві фактологічні джерела, які стають вагомим доважком у суперечц і [Асєєв1950, с. 122; Высоцкий 1985, с. 84; Максимович1877, с. 171; Советов1914, с. 253, Pevna 1995, p. 53 та інші] щодо з’ясування імені засновника Кирилівського храму.
Не викликає сумніву, що назва будь-якого храму пов’язана з упо-добаннями, бажаннями, вимогами його замовника. Практично дове-дено, що Кирило Александрійський, на честь якого названо Кирилів-ський собор, був духовним патроном князя Всеволода Ольговича. Вра-ховуючи той факт, що ні до ні після Всеволода Ольговича цього тезо-іменита не мав жодний із відомих у Київській Русі князів, виникає істотне бажання й необхідність простежити, якими шляхами культ святого Кирила Александрійського проникає на Русь, а також з’ясувати, що сприяло розповсюдженню цього культу. Тут необхідно згадати князя Всеволода Ольговича, а радше його батька Олега Святославича (“Го-риславича”). Деякі факти біографії останнього дають можливість зро-бити припущення щодо шляхів проникнення культу святого Кирила та його парного святого Афанасія Александрійських на Русь.
Отже, чому Всеволод при хрещенні був наречений Кирилом? Хто спричинив до того, щоб первісток князя Олега отримав надто рідкісне і взагалі єдине серед руських князів ім’я святого? Як завжди у склад-них, заплутаних ситуаціях на обрії вимальовується образ загадкової жінки. Зрозуміло, що імення для княжичів обирали їх батьки. Як правило, імена носили родовий характер і тому часто повторювалися в роді. Відтак, якщо хрещальне ім’я Всеволода було унікальним, зна-чить його батько Олег (у хрещенні Михайло) не був його“автором”.
“Слідство” приводить нас до матері князя. Ми не випадково назвали її загадковою жінкою, оскільки вона прибула здалеку. Нагадаємо, що від 1078 р. чотири роки Олег провів як засланець у Візантії, зокрема, на острові Родос. Перебування там князя Олега довго пам’ятали. Чернігівський ігумен Даниїл, котрий подорожував по святих місцях на початку ХІІ ст., в своєму описі також відзначив інформацію, що на Родосі— великому і багатому острові два літа і два зими жив руський князь Олег. Цю інформацію Даниїл міг отримати, ймовірно, власне на Родосі [Путешествие игумена Даниила по святой земле в начале ХІІ в. 1864, с. 7]. На Родосі Олег одружився із представницею знатно-го роду Феофано Музалон (Музалонісса), що засвідчувало довіру до князя імператора Никифора ІІІ Вотаніата (1078–1081). Сугдейский сборник. Вып. II. 2005.
Феофано належала до багатої й інтелектуальної сім’ї. Вочевидь, вона була названа на честь св. Феофано (пом. 892/894) — дружини ві-зантійського імператора ЛьваVI Філософа, канонізованої як ідеал дружини й християнської цариці-подвижниці (Св. Феофано була об-рана в дружини спадкоємцю Василія Македонянина Льву під час оглядин усіх можливих наречених; однак незабаром через інтриги придворних імператор Василій ув’язнив Льва і тоді за власною волею Феофано з маленькою донькою пішла за чоловіком до в’язниці як вір-на дружина. По смерті Василія Лев став імператором, але на той час померла його донька і дружина була тяжко хвора. Феофано усамітни-лася, не брала участі у придворому житті, займалася благочинністю.
Під царським одягом вона носила на собі власяницю, спала на жорст-кій підлозі, всі свої кошти постійно роздавала нужденним. Після її смерті Лев побудував у пам’ять про неї храм біля собору Апостолів — [Филарет (Гумилевский), архиеп. 1871]. Днем шанування Феофано було16 грудня, і цей день мав бути днем ангела(іменинами) Феофа-но Музалон. Житія св. Феофано був відомий візантійський інтелекту-ал Никифор Григора і саме його твір дружина кн. Олега мала б при-везти з собою на Русь. Феофано Музалон мала безпосередній зв’язок із Константино-польською патріархією. Один з її близьких родичів за патріарха Ми-колая ІІІ очолював світську школу у Константинополі (був ритором).
Родина Музалон перебувала й у прямому родинному зв’язку з патрі-архом: Миколай IV (1147–1151) походив з роду Музалонів, це він листувався з новгородським єпископом Ніфонтом. Безперечно, Муза-лони мали в домі багато книг, ікон, таблиць із зображенням святих. Цілком вірогідно, що серед останніх були і зображення Кирила Алек-сандрійського. А якщо взяти до уваги, що культ цього святого був досить поширений у Візантії, і особливо на Родосі, де не раз перебу-вав святий Кирило (“По благодати и человеколюбию Христа, Спасите-ля всех нас, мы переплыли великое и широкое море, при ветрах лег-ких и тихих достигли Родоса…” — з послання [Ля-щенко1913, c. 211]), то цілком можливо, що ці ікони, книги, таблетки із сюжетами життєпису святого Кирила дружина Олега привезла з собою в Тмутаракань у1083 році[ПСРЛ1998, c. 143].
Враховуючи той факт, що Феофано була родичкою патріарха Ми-колая ІІІ, у далеку подорож вона, можливо, одержала окрім благосло-вення також часточки мощей святого Кирила. Найменування сина-пер-вістка іменем саме цього святого вказує на особливе шанування Фео-фаною святого Кирила, а відтак його покровительство над усім родом Му-залонів. На жаль, це можна лише допускати, але конкретних доказів ми не маємо. Поширення культу Святого Кирила Александрійського є проблемною темою не лише для руських земель, але й для всієї хрис-тиянської ойкумени.
Традиційним було й те, що візантійські архіпастирі та штат їх перекладачів і служителів привозили з собою не тільки книги та ікони, але й запроваджували звичні для свого середовища церковні Марголіна І.Є. Печать Феофано Музалон у контексті ктиторської композиції... ритуали та елементи світського етикету, протегували грецьким ху-дожникам-іконописцям та ремісникам, які оздоблювали руські храми, тобто були живими носіями грецької культури та церковного обряду (в тому числі щодо культу святих). Феофано Музалон “привезла” на Русь увесь свій“світ”, зокрема, ту його частину, яка постійно забезпе-чувала духовний зв’язок з батьківщиною та родиною— символи духовних покровителів своєї сім’ї. А той факт, що князь Олег не про-тивився хрещенню свого первістка ім’ям маловідомого на Русі святого, засвідчує, що вплив“візантійського світу” та дружини був на нього до-сить сильним. Зазначимо, що подружжя у1082 р. повернулося до Тмутаракані, де Олег за візантійською традицією почав вживати пишний титул“архонта Матрахи, Зіхії і всієї Хазарії” та карбувати власну монету [Янин1965, c.76–90; 1987, c.171; Удальцова1989, c.393; Молчанов1976, c.26–29]. Цей“візантійський стиль” життя й правлін-ня Олег витримав лише в Тмутаракані і лише за життя Феофано. Після нового союзу з половцями та повернення на Русь, він знову“одяг-нув” свій звичний для руського оточення “одяг”/”образ” — “візанти-нізм” затушкувався.
Однак повернемося все ж у Тмутаракань— в1084 р., коли в сім’ї Олега Святославича та Феофано Музалон міг з’явитися первісток, якого охрестили скоріше за все грецькі священики й на бажання ма-тері дали йому імення святого Кирила.
Тут доречно згадати печат-ку Феофано(на сьогодні існує дві булли в Ермітажі у Санкт-Петербурзі та у Берлінському музеї, примірники доволі то-тожні за матрицями). Лицьові сторони булл містять грецький напис з семи рядків “Господи, помози рабе своей Феофано, ар-хонтиссе России, Музалониссе”. На зворотному боці зображені дві фігури з німбами у позі адорації до образу, що видніє вгорі(по верти-кальній осі кола). Цей сюжет може бути розшифрований як моління перед Богородицею або Христом (рис. 1). Відмітимо, що розшифрувати сюжет та атрибутувати постаті на печатці намагалися чисельні дослідники. Проте неможливість прочитати супроводжувальні написи відповідно унеможливлює надання безперечної відповіді щодо іденти-фікації святих. На разі, надамо припущення фахівців з сфрагістики щодо атрибуції святих. На думку В.Л. Яніна у медальйоні зображено “Господа Эммануила” [Янин1965, c. 77]. Щодо святих, то Г. Шлюм-берже витлумачує їх як Кирила та Мефодія зі знаком питання [Schlumberger 1884, c. 432], Х. Лопарьов бачив в них Бориса та Гліба [Лопарёв1894, c. 159–166], І.І. Толстий говорив про зображення угод-ників[Толстой1887, с. 42] М. Ліхачов впевненно вважає, що тут зо-бражено двох жінок— святу Феофано та Богородицю [Лихачёв1928, c. 138], Янін схиляється до позиції Ліхачова [Янин1965, с. 78].
Зображення на печатці неймовірно скидається на фрескове зображення у південній (княжій) наві Кирилівської церкви, що розташоване над ктиторською композицією. Тут ми бачимо: двоє святих(написи біля зобра-жень не збереглися) моляться перед зображенням у медаль-йоні, яке на жаль не збереглося!
Постаті на фресці можна іденти-фікувати як святих угодників. У даній ситуації нашому дослід-женню, поза сумнівом, імпонує точка зору І. Толстого, який на печатці також убачає постаті святих угодників. Зображення з печатки Феофано ніби скопійоване у побільшеному і більш рельєфному вигляді на фресці (рис. 2). А це, своєю чергою, засвідчує прямий родинний зв’язок між господаркою пе-чатки й замовником розписів Кирилівської церкви. Той факт, що вище-згадане зображення розташоване безпосередньо над ктиторською композицією, логічно пов’язує ці сюжети та вказує, що церква будува-лася князем у пам’ять про свій візантійській рід. Наявність над ктитор-ською композицією сюжету моління м
ожна розшифрувати як моління за ктитора або ктиторів, зображених на ктиторській композиції. Нам достеменно відомо, що господаркою печатки була архонтис-са Феофано Музалон— мати Всеволода Ольговича. Якщо засновни-ком Кирилівського храму, а й відповідно й замовником розписів був її син князь Всеволод, цілком доречним сприймається його бажання увічнити сюжет, зображений на печатці Феофано, або аналогічний, дуже схожий на нього, в розписах фамільного храму, підкресливши тим самим свою причетність до знатного візантійського роду. Дивна подібність, на яку уперше звернуто увагу у статті І. Марголіної [2004, c. 92–96] може свідчити про безперечний логічний зв’язок між печат-кою й фресковою ктиторською композицією.
Все це дозволяє стверджувати, що Всеволод зберіг дуже трепетну пам’ять про матір, яку втратив дуже рано. Більше того, символ, яким користувалася його мати, Всеволод зберіг і “освятив”, вмістивши над ктиторською композицією. З’ясовуючи причини назви собору на честь святого Кирила Александрій-ського, а також виявляючи ім’я засновника собору, спираючись на фактологічні, археологічні, мистецькі джерела можна стверджувати, що Кирило Александрійський був християнським патроном князя Всеволода. Культ святого Кирила та його парного святого Афанасія був пов’я-заний з родиною батька Всеволода— Олега Святославича та його дружиною, візантійською патриціанкою Феофано Музалоніссою. Вша-нування цих культів пов’язано з діяльністю нащадків Олега та Кирилівської церкви.
Феофано, а саме з їх сином Всеволодом Ольговичем, який через побу-дову Кирилівської церкви став активним поширювачем культу святого Кирила та Афанасія, а відтак і їх вчення у Київській Русі.
Література
Асєєв Ю. Архітектура Кирилівського заповідника// Архітектурні па-м’ятки. К., 1950. Высоцкий С.А. Киевские граффити ХІ–ХVІІІ вв. К., 1985. Лихачёв Н.П. Материалы для истории византийской и русской сфра-гистики. Вып. 1. Труды музея палеографии. Т.1. Л., 1928. Лопарёв Х. Византийская печать с именем русской княгини. ВВ. Т. 1. 1894. Лященко Т. Св. Кирилл Александрийский: его жизнь и деятельность. К., 1913.
Максимович М.А. О создании киевской церкви св. Кирилла// Собр. соч. Т. 2. К., 1877.
Марголіна І.Є. Кирилівська церква в історії середньовічного Києва К., 2001.
Марголина И.Е. Археологические и искусствоведческие источники в проб-лематике исследования киевской Кирилловской церкви// Причерно-морье, Крым, Русь в истории и культуре. Материалы ІІ Судакской международной научной конференции. Ч. ІІІ–ІV, К.-Судак, 2004. Молчанов А.А. Знаки княжеской собственности в политико-админи-стративной и хозяйственной жизни Древней Руси. М., 1976. ПСРЛ. Т. 2. М., 1998.
Путешевствие игумена Даниила по святой земле в начале ХІІ в. (1113–1115) / Изд. А.С. Норова. СПб., 1864.
Советов А. Киево-Кирилловская церковь// Учебно-богословские церковно-проповеднические опыты студентов КДА. К., 1914. Вып. 12.
Толстой И.И. О византийских печатях Херсонесской фемы// ЗРАО.
новая серия. Т. 2. Спб., 1887. Удальцова З.В. Культура Византии(VII–XII вв.). М., 1989.
Филарет(Гумилевский). Святые подвижницы восточной церкви.
СПб., 1871.
Янин В.Л. Печать Феофано Музалон// НС. Т. 2. М., 1965.
Янин В.Л. Актовые печати Древней Руси. Т. 1. М., 1987.
Янин В.Л. Нумизматика и сфрагистика. К., 1965. Вып. 2.
Pevna O.Z. The Kyrylivska tserkva. The aprophition of Byzantine art
and architecture in Kiev. N.Y. University, 1995.
Schlumberger G.Sigillographie de I’Empire Byzantin, Paris, 1884.