Марголіна І.Є., Піоро В.І.
КИЄВО-КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА У СВІТЛІ НОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Кирилівська церква заснована у першій половині ХІІ ст. і є ве-ликою і цілісною пам’яткою історії давньоруського часу, в якій збереже-но не тільки давню архітектуру, але й безцінні фрескові розписи, котрим за кількістю, сюжетним змістом та якістю виконання немає рівних в спорудах ХІІ ст. на теренах Східної Європи. Сьогодні ця пам’ятка історії розцінюється як один з найкращих історичних, архітектурних, мистецьких, духовних шедеврів національного та світового рівня. Ще до1941 р. було помічено деформацію споруди, яку пов’я-зали з обрушенням склепінь кирилівських печер із північно-схід-ного боку узгір’я, на якому споруджено пам’ятку. Від поверхні землі цей хід був на відстані2.20 м, а від підошви фундаменту— 1 м. У 1949–1954 р. виявлені порожнини(глибина8–10 м, ширина ходів 60–80 см, висота180–200 см) забутовано та проведено укріплення фундаментів храму, проте деформації у стінах споруди мають місце і сьогодні. Одночасно було проведено шурфування та виявлено чи-сельні поховання, а також залишки фундаментів давніх прибудов, що примикали до зовнішніх північної та південної вівтарних стін.
Під час цих робіт підлогу в споруді було опущено на первісний рівень, тобто рівень ХІІ ст. Відстань між рівнем ґрунту навколо спо-руди та рівнем підлоги склала50–60 см, що активізувало проник-нення вологи у нижній периметр стін з відповідними наслідками. Кілька років тому було встановлено перевищення припустимої нор-ми вологи в інтер’єрі Кирилівської церкви. Наслідком цього стало відшарування фарбового шару та поява чисельних тріщин та краке-люрів на живописі та тиньку, грибка, плісняви, здебільшего у ниж-ніх регістрах по всьому периметру храму. На думку фахівців, однією з причин такого стану стала відсутність необхідної гідроізоляції нав-коло пам’ятки історії. Така ситуація потребувала термінового проведення реставраційно-ремонтних робіт, які було розпочато у2005 р. Науковцям заповідника був добре відомий той факт, що з північного та південного фасадів, ближче до вівтаря, Кирилівська церква мала прибудови(розміри кладок у відкритих шур-фах становили185×152 см). В50-х— 60-х роках минулого сто-річчя архітектор Микола Холостенко методом зондажу та шур-фування дослідив залишки фундаменту і зробив реконструкцію цих прибудов [Холостенко1960, с. 6–19].
Реставраційно-ремонтні гідроізоляційні роботи надали можли-вість археологам Національного заповідника “Софія Київська” у серпні-вересні 2005 р. повністю відкрити та дослідити фундаменти північної прибудови, що дало змогу зробити наукові висновки, які корегують і доповнюють реконструкцію М. Холостенка. Реконструк-ція Холостенка дещо не відповідала отриманим даним. Така невід-повідність пояснюється, найімовірніше, тим, що під час досліджень Холостенка фундаменти відкрили не повністю, а лише зондажами.
На відміну від південної прибудови, дослідження якої були про-ведені в середині— другій половині ХХ ст., аналогічна споруда на північ від Кирилівської церкви до наших робіт повністю не відкри-валась й реконструювалась дослідниками лише в загальних рисах. Загальна площа розкопу становила понад90 м2(16×6 м). Зняття культурного шару здійснювалось на глибину до1 м від рівня сучасної денної поверхні, до рівня підошви фундаментів. У північно-східній частині розкопу зафіксовано потужний(до 0,3 м) шар, що практично повністю складався із давньоруської це-м’янки та фрагментів будівельної кераміки ХІІ ст. Підстилали йо-го чистий, без культурних решток чорний гумус та сірий чорнозем, у якому траплялись знахідки різного часу: фрагменти плінфи ХІІ ст., цегли ХVІІ ст., монета кінця ХVІІ— початку ХVІІІ ст. тощо. У давньоруський час довжина споруди становила близько15 м, ширина— 4,5–4,7 м. Вхід до прибудови знаходився з північної сто-рони, навпроти північного входу до Кирилівської церкви. Внутріш-ній простір був поділений на дві частини— західна (притвор), з якої можна було потрапити до церкви, та центральна. Східну части-ну прибудови увічувала невелика апсида, діаметром близько1 м.
У XVII ст. споруда зазнала суттєвої реконструкції. Була укріплена північна її стіна й практично повністю перебудована північно-східна частина, де були навіть закладені нові фунда-менти— брили пісковику, бут на глиняному розчині. У межах прибудови та поблизу неї розкрито 5 поховань, які за попередніми даними можна датувати ХVІІ та другою половиною VІІІ ст., одне з них знаходилося у склепі. Наявність мережева на тканині зі склепу, а також нашийного шовкового платка підказує, що це було жіноче поховання. Скоріше за все, жінка похована у склепі була одним з меценатів, тобто ктиторів Кирилівського храму.
Треба відзначити, що саме з північного боку храму було виявлено більшу частину з розкритих навколо церкви поховань. Саме у північній зовнішній стіні знаходяться нині спорожнілі ніші, де колись було влаштовано пам’ятні дошки із записами про визначні поховання, розташовані у церкві [Антонов1870, с. 580].
На газоні біля північного фасаду залишилася, на жаль, єдина шиферна надгробна дошка ХVІІІ ст. [Марголіна, Ульяновський 2005, с. 348]. Ще з язичницьких часів холодна північ асоціюється зі смертю, потойбічним світом. Померлого ховали на саночках Попович1998, с. 54]. Така асоціація мала місце і в християнські часи. Наприклад, на поховання до Десятинної церкви, незважаючи на літній сезон, тіло Володимира Святославича везли на санях[ПСРЛ2001, стлб. 130], а князь Володимир Мономах своє славнозвісне “Повчання”, писав“сидя на сани” [ПСРЛ2001, стлб. 241], тобто перед смертю [Еремин1978, с. 73].
Композицію “Успіння Богородиці” за каноном розміщують на північній стіні храму, ілюстрацію чого бачимо у Кирилівській церкві. Князівська усипальниця київського Софійського собору була влаштована у північній відкритій галереї. Ці факти надають змогу зробити вагоме припущення, що зниклий кирилівський цвинтар, про який маємо обмаль свідчень, був зосереджений саме біля північного фасаду храму. А вищеописана прибудова до північного фасаду Кирилівської церкви, скоріше за все, виконувала функцію усипальниці та місця, де відбувалося відспівування небіжчиків.
Література
Холостенко Н.В. Новые данные о Кирилловской церкви в Киеве// Памятники культуры. Исследования и реставра-ция. М., 1960. Вып. 2.
Антонов В.Г. Киево-Кирилловское кладбище// Киевские гу-бернские ведомости. 1870, №139.
Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель святого Ки-рила. К., 2005.
Попович М.В. Нарис історії культури України. К., 1999. С. 54.
Лаврентьевская летопись// ПСРЛ. Т. 1. М., 2001.
Еремин И.П. Лекции и статьи по истории древнерусской ли-тературе. Л., 1978.